Мені примарилось

Мені примарилось, що ти тепер не сам, І все навколо, наче сяє з метушнею, Твоє кохання, ніжність... Я німа... А як же ми? Невже щасливий з нею? Мені примарилось, що ти змінився в мить... Та не зі мною, з іншою... Причина? Невже душа за нею так лежить? А що зі мною? Я ж була “єдина“... Я була світом, сонцем і дощем, І все в мені, як ти казав, рідніше... Кохання, смуток, радість без імен, Лише яскрава суміш на афішах... Я була небом, морем і життям, Повітрям чистим, що нема солодше... Душа горить, як свічка почуттям, Тепер - не ми, лише - холодна осінь. Мені примарилось... А, може, то є правда... Що ти знайшов нарешті, що шукав. І я б, таки, була за тебе рада, Якби сама своє уже знайшла. Монета чиста, сторони життя: Для когось, я - найкраще в цьому світі, Для когось, гіршої біди ніде нема... Та ти казав, що я була повітрям... Мені примарилось, що ти тепер не сам, І все навколо, наче сяє з метушнею: Твоє кохання, ніжність... Я німа... А як же ми? Невже щасливий з нею? © Inna Омут, 2023