Дівчина сміється й плаче - Станіслав Городинський

Текст: Вісімнадцять, двадцять два - То літа казкові, Коли в дівчини жнива На полях любові, Вправно косить парубків Гострими очима, А вони з усіх боків, Наче саранчина. Приспів: Дівчина сміється й плаче, | Любить лиш тебе, юначе, | Ти її у цьому зрозумій, | І кохання соками напій! | (2) А як тридцять настає - Достигає вишня, Хай би був який вже є, Аби заміж вийшла. Але де ті парубки З чорними бровами, Бо ж намарне йдуть роки Без любові, мамо! Приспів. Але вірю я, що десь Ходить моє щастя, Збережу любов і честь, Може, ще придасться. Але долю не спинить, Ще далеко осінь, Все одно прийде ще мить - Він руки попросить! Приспів. Ти її у цьому зрозумій, І кохання соками напій!