Митрополит Андрей Шептицький - о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ / 8 філософська школа

Особистість митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького в історії вже незалежної України розкривається з нових сторін. Багато в чому завдяки розсекреченим архівам КДБ. Адже в радянські часи в пропагандистських статтях і книгах його називали колаборантом і антисемітом. Саме через це вже в наш час митрополита, який врятував сотні євреїв, не визнають Праведником народів світу. Митрополит Андрій Шептицький - предстоятель Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький, архієпископ Львівський (1901—1944). Єпископ Станиславівський (1899—1900). Доктор права (1888) і богослов’я (1894); меценат. Один із найвидатніших провідників української церкви й національного руху першої половини ХХ ст. Представник шляхетного та графського роду Шептицьких. Народився у Прибличах (Австрійська імперія, нині — Україна). Син Івана (Яна) Кантія Шептицького і Софії Фредро. Здобув вищу освіту в Кракові та Бреслау (1883—1887). Вступив до Чину василіян (1888). Прийняв таїнство священства від перемишльського єпископа Юліяна Пелеша (1892). Став ігуменом львівського монастиря святого Онуфрія (1896). Поставлений папою Левом XIII на єпископа Станиславівського (1899), а згодом — митрополита Галицького (1900). Як сенатор брав участь у роботі Віденського парламенту, був заступником маршалка Галицького крайового сейму (1903—1913). Послідовно захищав права українського населення. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. Заснував Національний музей у Львові (1905). Стимулював економічну діяльність українців, сприяв відкриттю кооперативів. Під час Першої світової війни заарештований російськими військами (1914), вивезений до Росії (1914—1917). Повернувшись до Львова, став одним зі співзасновників ЗУНР (1918). Інтернований польською владою на Святоюрській горі (1919). Працював апостольським візитатором у Північній і Південній Америці (1922—1923), постійно піднімав українське питання на зустрічах найвищого рівня. Арештований польською владою за проукраїнську діяльність: його утримували в Познані (1923—1924), а звільнили після особистого втручання папи Пія XI. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка (1925). Створив Львівську греко-католицьку богословську академію (1928). Боровся проти польської пацифікації українців (1930), разом із єпископатом неодноразово звертався за допомогою до Святого Престолу. Засуджував Голодомор, організував збирання харчів для голодуючих (1933). Виступав проти політичного терору, комунізму, нацизму, радикалізму. Вітав проголошення Карпатської України (1938). Після радянської окупації Галичини (1939) опинився під тиском нової влади, яка закрила всі семінарії та пограбувала церкви; готувався до можливого арешту. Потайки висвятив Йосифа Сліпого як свого коад’ютора й майбутнього наступника. Після початку німецько-радянської війни вітав проголошення Української держави (1941); очолив Українську національну раду. Таємним наказом врятував в українських монастирях понад 150 євреїв[. Помер у Львові внаслідок тяжкої хвороби. Похований у соборі святого Юра. Від 1955 року триває процес беатифікації. Праведник світу (2008). ______ Натискайте на дзвіночок 🔔, щоб отримувати повідомлення про нові лекції. Щоб не пропускати нові анонси заходів стежте за проектом Біла Кава / Белый Кофе у соціальних мережах: Telegram: ​ Instagram: ​ Фінансова допомога проекту на оновлення техніки: ❤️ Patreon канала: UAH: