Ти спиш, чи може ти здох? (Пропала грамота)

Його в обличчя знали вже мільйони. Екран приносить славу світову. Чекали зйомки, зали, павільйони, - чекало все! Іван косив траву. О, як натхненно вміє він не грати! Як мимоволі творить він красу! Бур’ян глушив жоржини біля хати, і в генах щось взялося за косу. Чорніли вікна долями чужими. Іван косив аж ген десь по корчі. Хрести, лелеки, мальви і жоржини були його єдині глядачі. І не було на вербах телефону. Русалки виглядали із річок. Щоденні старти кіномарафону несли на грудях фініші стрічок. Десь блискавки - як бліци репортера, проекція на хмару грозову. На плечі стрибне слава, як пантера, - він не помітив, бо косив траву. Іваночку! Чекає кіноплівка. Лишай косу в сусіда на тину. Іди у кадр, екран - твоя домівка, два виміри, і третій - в глибину. Тебе чекають різні дивовижі. Кореспонде