Артем Лоік - Симоненко

ПІДТРИМКА ТВОРЧОСТІ - 4149 4393 1449 2707 Приват Текст: В тобі поет, він проросте і з’явиться з імли через залишену у римах мою «грудочку землі»! Бо ці рядки були написані саме для тебе, я так горів, що моє слово в них і досі тепле! Сапою мозку молодого візьми прополи це, відкинувши непотріб, а не мене на полиці! Тобі мене так нав’язали, неначе петлю, «поет великий, народився і прожив…» — ти на це плюнь! Мене топтала і замовчувала та богема, «нехай скоріше помирає у злиднях, бо геній!» А після смерті, що не день, то церемонія, лишіть собі корону, бо надіну це ярмо не я! Запам’ятай мої слова і відважся на крок, не молоко вже сохне на губах твоїх, а кров! Не жий на чотирьох, упасти можна на коліна, якщо перед тобою Бог або Костенко Ліна! І так було, якщо твій номер тут не шість — ти сядеш! Та на тих шестірок завжди є свій шістдесятник! Нехай всі думають, що твоя голова зі струсом, та головне, щоб твоє серце билося зі Стусом! Я як і ти псував бумагу на Полтавщині, та фіолетово стоїть в Лубнах мені плита чи ні! Бо моє тіло скам’яніле вилите в мурал, не розповість студенту те, за що я помирав! Тільки поезія моя, моя коротка проза, я вірю змусить трояндою називати розу! І буде не липова українізація, писав російською — скажи: «у корінні зла це я»! І ніхто інший, не треба шукати! А тільки промовчиш — каміння замінять цукати! Та знайте: Україна — в серці, а не в документі! Вам через Лоіка Артема — Василь Симоненко! Доля молода, моя доля молода, як ти завела мої стежки до змії? Молю Бога, дай мою волю, де мій край, там, де стукотить у грудях моя грудочка землі!