Українська повстанська пісня “Ой там у лузі“(Три браття з Прикарпаття)

Ой там у лузі, там при дорозі Червоні маки розцвіли. Ой там три браття з Прикарпаття Життя за волю віддали. За рядками цієї повстанської пісні стоїть справжня трагедія родини Дмитрів з села Підмихайлівці Рогатинського району. Репортеру вдалося знайти рідну сестру трьох бійців…   Віра Дмитрів  все життя прожила у Підмихайлівцях. Тут історію їхньої родини знають усі.  “Вони пішли усі три одночасно в 1940-му. Їх наш сотенний Кос (Володимир Забків) взяв до себе, – розповідає пані Віра. – Менший Богдан пішов у підпілля, але далеко його не відсилали. Він високий хлопець, найвищий з братів, хоч йому тоді 13 було. А середульшого Тараса відправляли на Чорногору, він цілу сотню врятував під Цюцьковом. А ще Тарас малював гарно, як і тато, але у нас нічого не лишилося – все москалі спалили».Вбили хлопців у сусідньому селі – Григорові. Мама так кричала страшно. Тато думав, що він не витримає, головою до стіни бився, – розповідає пані Віра, їй тоді було 11. – А той, що їх зрадив, переховувався у нас вдома. Звати його Андрій, але всі Дем’яном кликали. Цілу зиму у нас сидів, а потім прийшов і передав якусь депешу (записку), щоб ховалися, бо мала зайти москальська боївка. Зрадник разом з ними пішов, лишив їх у хаті, а сам десь втік. Прийшла сусідка і каже, хлопці, йдіть геть, бо облава. А москалі чітко знали, що хлопці там є, там їх і полапали». Загинули брати в один день – 3 березня 1945 року. Найстаршому Мирославу було 24 роки, Тарасу – 22, Богдану – 17. Тараса замордували живим. «Він мав шапку з тризубом. То його так катували, що мозок з голови повитікав, так били. А він навіть не пікнув. Молодший втікав – застрілили». ТЕКСТ ПІСНІ Ой там у лузі, там при дорозі Червоні маки розцвіли. Ой там три браття з Прикарпаття Життя за волю віддали. Їх було троє, всього лиш троє, Були гранати, шмайсери. Вони не знали, що друг їх зрадив Катам червоної Москви. Як їх боївку оточили, Кричать: “Бандєри, руки ввєрх!“ Хтось крикнув: “Слава Україні! Ми не здамося, краще смерть!“ І тут три браття поцілувались, Ніхто пощади не просив. І більш не рвалися гранати, І кулемет не стукотів. І ми боротися будемо Проти проклятих ворогів І вічну славу пам’ятати Про мужніх хлопців, трьох братів.