Катерина Бабкіна - Пам’яті “Небесної сотні“.

Коли помираєш, слід завжди пам’ятати про те, що, звісно, перемагає завжди добро, але це не одразу помітно; що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є, і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє, навіть якщо це -- усе в тобі світло; що любити не боляче і не страшно навіть тоді, коли від любові тебе охоплює страх і біль, що його і не побороти. І у жодному разі не слід уявляти, як будуть після тебе інші жити чи помирати, так і не взнавши, хто ти. Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить в місті, де очевид