Втекти в Ліс: як підкорити сучасність

Втеча до Лісу або Лісовий Шлях... Саме так зветься поворотна праця Ернста Юнґера 1951 року, в якій оспівуваний ним вимір стихійного отримав зримий вираз Лісу - території, де вже не діють право і закони ворожого людській свободі “пост-суспільства“. Незаперечно, крізь Юнґеровий Ліс проходять “лісові стежки“, якими полюбляв блукати Мартін Гайдеґер, а десь у хащах грає на своїй флейті Пан, шанований братом та однодумцем Фрідріхом Ґеоргом Юнґером. Проте вже Юліус Евола вважав “Лісовий Шлях“ зрадою ранніх і класичних поглядів Ернста Юнґера, а його друг Ернст Нікіш, вбачаючи в “прогулянці по лісу“ прояв ескапізму, запитував, хто фінансує цю “прогулянку“. І справді, як міг теоретик тотальної мобілізації та планетарної держави перейти до “тактик індивідуального спротиву Левіафану“? Й прихисток від якої пустки шукає в Лісі цей передвісник нового цезаризму - Лісі, що у німецькій чи навіть германській історіософії завжди стояв під знаком Тевтобурзь