«А його туди хтось посилав?» Репортаж із рідного села Да Вінчі / hromadske

«Ніколи, ніколи я на нього не сварилася! Я його дуже любила», — не раз каже в розмові з hromadske рідна бабця Героя України Дмитра Коцюбайла, згадуючи про дитячі витівки внука чи вже юнацькі роки та перший його досвід куріння. Ми познайомилися з Іванною Винник на відкритті музею Дмитра Коцюбайла (позивний «Да Вінчі») в Бовшівській школі на Івано-Франківщині, яку він закінчив. Сюди бабця принесла багато речей із колекції Дмитра (військову каску часів Другої світової, гасову лампу та зламаний настінний годинник), які він зберігав в її сараї. Каже, що Дмитро юнаком роздобув металошукач, бо полюбляв шукати різні старі артефакти навколо села. Біля будинку пані Іванки спогадами про внука ростуть посаджені ним берези. Каже, що більшість часу дитиною проводив в її хаті. Тут отримав і струс мозку від удару старою гойдалкою, поки бабця поралася по господарству. Ще тоді малим спитав у бабці, чи точно його з такою травмою не візьмуть в армію. Каже, що не хотів у військо. Та й у школі в Бовшеві