спроба №2
Найкращі слова цього білого світу
з усіх, разом взятих, мов і часів,
не здатні і крихти того пояснити,
що я у тобі, неймовірна, узрів.
В тобі я побачив тепло океану,
в тобі я побачив безмежну блакить,
в тобі заховалась приємність туману,
без тебе у мене на серці дощить.
Ти витягла з ночі моє сьогодення,
ти викрала з мороку мій чорний світ,
і вихід вказала з лабіринту тунелів,
крізь прикрощів море знаходила брід.
З тобою життя знов наповнили фарби,
і ноти формують чудовий мотив,
дорожча усякого злата і скарбу,
стираєш життєвий увесь негатив.
Ти легко тамуєш усі мої болі,
від тебе залежу уже я тепер,
без тебе, упевнений, що б збожеволів,
ти - Ангел із неба між вічних химер.
Ти дні, повні смутку, заповнила щастям,
і посмішки сяйвом зігріла мене,
не мають вже значення всі негаразди,
вони ж бо розтануть, як сонце зійде.
Бо ж ти - надзвичайна, чарівна і щира,
ти ніжна як сонця тепло навесні,
тебе ж бо обожнюю, в тебе я вірю,
і ти невимовно потрібна мені...
© Otiose